Є поети, яких пам’ятаєш зі шкільної лави – не через оцінки, а через настрій. Анатолій Костецький саме такий. Його вірші для дітей не повчають зверху вниз, не “читають моралі”, а говорять просто, інколи жартома, інколи серйозно, але завжди по-справжньому. Вони про дитинство без прикрас: з лінню, мріями, кишенями, повними дрібниць, і з любов’ю до Батьківщини, яка народжується тихо, зсередини. Твори Анатолія Костецького легко впізнати. У них жива мова, легкий гумор і дуже точне відчуття дитячої психології. Він ніби стає на один рівень з дитиною – не вище. І це відчувається.
Вірші Анатолія Костецького для дітей: простота з сенсом
Коли говорять про вірші Анатолія Костецького для дітей, часто згадують кілька особливо яскравих творів. Вони різні за настроєм, але об’єднані одним – щирістю.
Серед найвідоміших:
- вірш Анатолія Костецького “Лінь”;
- вірш Анатолія Костецького “Дивна звичка”;
- вірш Анатолія Костецького “Моя кишеня”;
- вірш Анатолія Костецького “Батьківщина”.
І кожен із них – окрема історія.
"Лінь"
Що робити?
Наче тінь,
приросла до мене
лінь!
Я хотів уроки вчити —
адже в мене
стільки справ!
А вона шепоче:
— Вітю,
взяв би краще —
та поспав…
Суперечок не терплю!
Що поробиш?
Ліг — та сплю…
Вранці —
протираю очі:
ех, зарядочку б зробить!
Раптом чую —
лінь шепоче:
— Та навіщо це
тобі?!Купити бестселери
Як тут
виберешся з ліжка?
Що зробив я?
Знову влігся…
Ну а вчора…
Ну а вчора —
навіть
соромно згадать! —
жовтенятські класні
збори довелося прогулять.
Ні, я спершу
йшов туди
радісно й охоче.
Раптом чую:
— Не ходи-и-и…—
клята лінь шепоче!
Як боротись —
невідомо.
Здався я,
пішов додому…
Став сумним я
і товстим —
тільки й справ,
що сплю чи їм,
не життя — а горе!
Навіть з хлопців
хтось гукне
у футбол пограть мене—
лінь одразу ж поруч!
І від ранку та й до ночі
щось шепоче
та шепоче…
Ех, коли б не вуха —
хто б її
послухав!
"Батьківщина"
Знаєш ти,
що таке Батьківщина?
Батьківщина — це ліс осінній,
це домівка твоя і школа,
і гаряче сонячне коло.
Батьківщина — це труд і свято,
Батьківщина — це мама й тато,
це твої найщиріші друзі
і бджола у весіннім лузі.
Батьківщина — це рідна мова,
це дотримане чесне слово,
небо синє і сад зелений,
революція, мир і Ленін.
"Дивна звичка"
Що б мені не говорили
хтось з батьків чи вчителів,—
я на все шукаю рими,
ніби хтось мене завів...
Скаже тато: — Як уроки? —
Я йому: — Летять сороки!
Скаже мама: — Ти поїв? —
Я їй тут же: — Сто корів!
Вчитель каже: — Йди до дошки! —
Я і тут: — Варення ложка! —
Вчитель: — Що учив ти вдома? —
Я у відповідь: — Солому!
Ставлю «два»! — підводить очі.
— Ква! — кажу я, хоч не хочу...
Зрозуміло: мама — в сльози,
каже — Ти мене тривожиш.
Ось і лікарю мене
вчора показали.
Але він сказав: — Мине.
Хвилювання — зайві.
Хай хлопчак побільше спить...
Ну а я йому за мить:
— Зайві хвилювання?
Знайде Коля Ваню!
Мама — в сльози знов: — Пробачте! —
Ну а лікар їй: — Не плачте! —
І злякався раптом сам —
адже в риму він сказав!..
Вже й мені це все набридло,
та чомусь до голови
знову лізуть рими й рими,
хто б і що б не говорив...
Ви питаєте: що ж буде?
Я і сам багато думав
і скажу вам по секрету:
мабуть, буду я поетом.
"Моя кишеня"
Це — я, а це — моя кишеня,
а в ній — усе, що є у мене.
Ось — олівець,
позичений на цілий день у тата.
Ось — папірець,
надірваний і трішечки прим'ятий:
я тут Юрка намалював,
та він побачив — і порвав.
А цього човника з кори
я вирізав години три,
щоб запускать, як буде дощик...
Але дощу нема ще й досі!
А в цій коробочці зеленій
жив цілий тиждень хрущ у мене,
та відпустив його я вчора,
бо він чомусь не їв нічого.
А це — я й сам не знаю щ о,
я у траві й о г о знайшов...
Ну, от і все, що є у мене,
бо дуже вже мала кишеня!
Вірші Анатолія Костецького про школу
"Школяр"
Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!
Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!
Учитель, лікар та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр —
Всі називають головною
Одну професію — школяр!
Бо всім відомо, що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
Що сталося?
Так сумно навколо,
як в пору осінню.
І сонця — немає,
і небо — не синє.
У всіх перехожих —
насуплені лиця.
Ніхто з них на мене
не хоче дивиться…
А знаєш, чому
все навколо сумує?
Бо двійку зі школи
додому несу я…
А завтра?..
Спиніться!
Будь ласка, спиніться!
Навколо, будь ласка,
скоріш подивіться.
Погляньте,
як небо казково цвіте.
Погляньте,
як сонцем виблискує день!.
А знаєш, чому
все навколо квітує?
П’ятірку додому
Зі школи несу я!
Красиву п’ятірку!
Чудову п’ятірку!..
Тому-то навколо
і радості стільки,
тому-то сміються
усі перехожі
і кожен із них
на щасливчика схожий!
Тому-то віднині
і вирішив я:
п’ятірки отримувать
буду щодня!..
"Новенька"
Сьогодні в третій клас до нас
прийшла "новенька" в перший раз.
Зайшла, весела й радісна,
і всім сказала: — Здрастуйте!..
Що в класі почало-о-ся!
Одразу з місць своїх
посхоплювались хлопці,
мов хто підкинув їх.
Спочатку всі ходили
і голосно свистіли,
а потім по хвилини дві
стояли всі на голові,
а потім дехто по рядах
пройшовся пішки — на руках,
а потім кожний з нас робив
усе, що вмів і що не вмів!..
Не звівся із-за парти
лиш наш Юрко, відмінник.
Він кинув нам: — Ну й жарти! —
і встав поволі, чинно
та до "новенької" сказав:
— А що! Сідаймо разом? —
І та — диви, яка коза! —
погодилась одразу…
"Ну що ж! Не дуже й треба!" —
подумав я про себе.
І вирішив — до літа
відмінником зробитись!
Канікули
"Канікули! Канікули!" —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!
Найкращі вірші Анатолія Костецького для дітей – це ті, що залишаються в пам’яті надовго. “Лінь”, “Дивна звичка”, “Моя кишеня”, “Батьківщина” – різні за настроєм, але однаково щирі. Вони допомагають дитині побачити себе збоку, посміхнутися, замислитися.
Твори Анатолія Костецького не застарівають, бо говорять про вічне – про характер, звички, дім, внутрішній світ. І роблять це просто. Саме тому їх хочеться перечитувати – і дітям, і дорослим.